УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Григір Тютюнник - живописець
правди
З ім’ям Григора Тютюнника пов’язана
ціла епоха в літературі. Письменник звертався здебільшого до дитячої та
юнацької тематики, але проблеми порушував цілком «дорослі». Та це й не дивно,
адже сам він із покоління воєнних та повоєнних дітей, ще й син «ворога народу»,
з тих сільських хлопців, які поповнювали «пролетаріат» і на своїх худеньких
плечах винесли тягар відбудови після страшного фашистського лихоліття.
«Блискучим новелістом і повістярем увійшов у
свідомість сучасного читача Григір Тютюнник. Живописець правди — так можна б
визначити і творчі принципи письменника і весь лад його душі, а відтак і його
стиль, позначений справді яскравою індивідуальністю. Не кожному з тих, хто
пише, вдається здобути визнання сучасників. Не все з читаного залишає глибокий
слід у серцях людей. Григір Тютюнник прийшов до читачів своїх чесно, надійно,
надовго. Прийшов, щоб не розлучатися», — так писав про талановитого митця Олесь
Гончар.
Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько
сорока новел, п'ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів.
Улюблений жанр Григора Тютюнника — новела.
Письменник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. У цьому жанрі митець
завжди працював над почуттями, що жили навколо нього і в ньому самому.
Письменник завжди схилявся перед красою світу,
прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до
роботи, до природи, а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був
боротися проти людської байдужості, духовного убозтва. Це й ставало темою
багатьох його творів. А свою провідну тему Г. Тютюнник чітко сформулював так:
«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються
доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх
виявах».
Ще нікому не вдалося розгадати Тютюнників феномен:
як на кількох сторінках умістити думки та образи цілого роману, як у краплині відобразити
світ. От і герої новели «Три зозулі з поклоном» - прості сільські люди. Щоправда, сам оповідач - уже студент, хоч душа його
й коріння тут, у рідному селі.
А трагедія розгортається на рівні шекспірівської.
Невідомо, чому дівчина Марфа вийшла заміж за недалекого, негарного парубка
Карпа - з відчаю, жалощів чи з покірності долі. Полюбила ж сусідського
одруженого чоловіка Михайла, що був як «сокіл», чорноокий, ставний та гарний.
Але не посміла розбивати сім’ю, мучилася мовчки. Коли ж трапилося нещастя:
сусіда забрали як «ворога народу», Марфа увесь час думала про нього, чекала
листа - не до неї, до його родини,- щоб довідатися хоч, що живий, потримати
дорогий папірець у руках, поцілувати його. І коли така нагода траплялася, Марфа
раділа і плакала, жила цим. Настільки великим і сильним було її почуття, що
передавалося на відстані. Михайло в засланні, в «Сибірі неісходимій», відчував,
що десь тут біля нього «ходить Марфина душа нещасна». Тому й просить дружину,
щоб та сходила до Марфи і сказала, що посилає він їй «три зозулі з поклоном» і
просить відкликати «свою душу назад», тоді й до нього «хоч на хвильку прийде
забуття»…
Читати онлайн:
Тютюнник Григір. Три зозулі з поклоном
Стислий переказ, виклад змісту
Слухати онлайн:
Перевір себе:
Тести: Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном»
