БібліоКульОк : Навчання під час карантину

29.03.2020

Навчання під час карантину

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Творчість В. Симоненка. «Лебеді материнства»

Поет "гніву і любові" Василь Андрійович Симоненко (1935-1963) народився у селі Біївці Лубенського району Полтавщини. Дитиною пережив лихоліття Другої світової, повоєнний голод і холод. Вчився на факультеті журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Під час навчання працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником літстудії. Тоді ж почав писати вірші. Після закінчення вишу – співробітник газет "Молодь Черкащини", "Черкаська правда", "Робітнича газета".

За свою небайдужість та активну громадянську позицію всюди зазнавав цькувань з боку владних партійних структур. У 1962 році Василь Симоненко разом із друзями віднайшов місця масових поховань жертв сталінських розстрілів на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні, за що був жорстоко побитий кагебістами. Відтоді він заслаб, а невдовзі й помер – у 28 років.

І хоча доля відміряла Симоненку вкрай мало, він вважається одним із найяскравіших шістдесятників, адже його поезії – згустки високого гуманізму – були своєрідною предтечею усього руху опору 1960-1970-х років. Видання творів поета було заборонене протягом п’ятнадцяти років. Лише в 1981, з інквізиторським редагуванням вийшли його "Лебеді материнства". Але його поетичні шедеври – "Ти знаєш, що ти людина...", "Де зараз ви, кати мого народу?...", "Україні", "О земле з переораним чолом..." ходили у самвидаві, їх вчили і знали напам’ять.